Чи не виникало у вас, шановні читачі, бажання повернути цензуру, проти якої так активно виступають захисники прав людини? Можна з упевненістю сказати, що дехто таки задумується вряди-годи над цим запитанням. Особливо — під час вечірніх сімейних посиденьок біля телевізора.
І це зовсім не тому, що глядачі не хочуть обирати, що вони такі ліниві. Замість них це робить керівництво телеканалів. Яким є їх вибір? Про це можна дізнатися, погортавши програми телепередач, які друкуються у газетах. Ідеться про загальнонаціональні телеканали, які ведуть мовлення на більшості території України. Отже, якою є картина, наприклад, із телесеріалами та програмами, у яких від 50 до 90 % змісту — насильство у різних проявах? Наступна діаграма показує досить цікаву картину:
Таке от жанрове «розмаїття» телефільмів та передач в ефірах деяких вітчизняних каналів…
Отже, що ми бачимо? Ефір, якщо не більшості, то таки серйозної кількості загальнонаціональних каналів, рясніє фільмами та серіалами гостросюжетних жанрів. Що у них поганого, запитаєте ви? Адже світ зачитується детективами Агати Крісті чи Едгара По. Та і фільми А. Хічкока вже давно визнані класикою кінематографу. Просто бійок, стрілянини та іншого насильства у сучасних серіалах та фільмах занадто багато. І це при тому, що художня та естетична цінність таких «творів» не завжди на задовільному рівні — деякі «шедеври», крім «стрілялок» більше нічим глядачам і не запам’яталися.
Та найгірше, що може бути у таких «творах» телевізійного мистецтва — тотальна розмитість меж добра і зла. Це коли головному герою для того, щоб досягти життєвого успіху чи навіть просто вижити, доводиться поступитися певними моральними засадами та принципами, стати злочинцем…
Дорослому такий стан з телефільмами, крім, хіба що, психологічного дискомфорту, нічим не загрожує, а от розмиті межі добра і зла навряд допоможуть дитині та підлітку обрати правильні моральні орієнтири.
Якщо перегляду поганого, на думку глядача, фільму чи серіалу ще можна якось уникнути, попередньо ознайомившись з анонсом чи прочитавши відгуки в пресі та інтернеті, то з теленовинами справа ще гірша. Вирішивши ознайомитись з останніми новинами в Україні та світі, глядач, натомість, потрапляє на «сеанс фільмів жахів» — випереджаючи один одного, телеканали розповідають про те, кого вчора чи сьогодні вбили, жорстоко побили чи зґвалтували; хто постраждав (чи загинув) через ДТП, пожежу чи повінь… Тож, як бачимо, теле-картина вимальовується досить апокаліптична.
Що ж робити? Хіба не можна обрати інші канали чи просто дивитись кіно та читати новини в інтернеті? Хороше запитання. Дуже хотілося б відповісти твердим та безапеляційним «Можна!» Однак, зробити це дуже важко. Адже у невеличкому містечку чи віддаленому селі інтернет доступний лише деяким представникам громади, як і супутникова антена.
Тож, лишається тільки дивитись в екран телевізора, який гострі на язик інтернет-користувачі вже прозвали «зомбоящиком». Дивитися і питати себе: «А чи не пора ввести цензуру на телебаченні?»
Світлана Патра